Механическое

Наблюдал сегодня как экскаватор засыпает щебнем траншею. Получил удовольствие.
Может показаться смешным, не правда ли?
Когда то еще удалось подсмотреть, как дорожные рабочие кладут бордюрный камень с применением, опять же, экскаватора. Смотреть на работу совсем недетской и, казалось бы, громоздкой и неповоротливой машины - это реальное удовольствие, особенно если смотреть внимательно. Задача рабочих по сути заключалась в том, чтобы совершить совсем уж финальную корректировку положения бордюра с помощью ручного инструмента, потому что водила экскаватора ворочал и двигал камни ковшом ну точно как рукой, безошибочно и не совершая ничего лишнего. Не давая повода кому нибудь брякнуть слово критики.
.
Я не могу назвать себя неудержимым ценителем и почитателем вселенной BattleTech и всевозможных шагающих роботов, дрочащим на ТТХ этих роботов, или фанатом жанра Меха, мечтающим поставить на вооружение армии ОБЧР. Хотя соответствующую литературу читал и мультфильмы смотрел в детстве с увлечение, а пластмассовые трансформеры были одно время самым желанным подарком.
.
Но повторюсь. Видеть как человек ловко управляется со здоровенной махиной, совершая отточенные движения, безошибочно, ну на взгляд обывателя, выполняя работу - это своеобразный кайф для меня.
Да, это завораживает.

Андрухович - Перверсия епт! Ха ха ха

Оригинал взят у kerbasi в Андрухович - класик націонал-потєрпєвших

Забувся вже майже один Совість Нації з його відчайдушним перевойовуванням давньої  війни з кривоногими кацапидлами та закликами позбавити виборчого права тьотю Мотю з Крима, але от вже й другий підтягнувся.

На цей раз винні в усьому жінки:

"Безкінечні фото красунь з України, які рвуться "выйти замуж за иностранца", перетворюють користування Інтернетом у такий же безкінечний і мимовільний перегляд жіночої білизни – ніби "иностранцам" і справді найголовніше зацінити її, білизни, якість".

Але це вам не якась там тернопільська газета з "за наших курвів пролилася чорна кров". Це ж Метр сучукрліту! Тут ретельно досліджується походження курвів та робляться висновки стосовно впливу мови на зовнішні дані:

"І головне, що в реальному житті всі обов'язково гірші, ніж на фото – якісь повніші і російськомовні", -

на секс-апіл:

"Покійний Сашко К. одного разу видав: "У мене на російськомовну не встав би". Мабуть, він мав при цьому на увазі таки російськомовних українок. Росіянкам же такої вади не припишеш – вона у них вроджена", -

та на здібності "до всього іншого":

"Хоч деяким з них лінгвістичний дар дається справді рідше, ніж нашим. Ба більше – я навіть на суді можу свідчити про те, що україномовні жінки і дівчата здібніші до мов. Та й до всього іншого, мабуть, теж".

А запропонований вихід просто феєричний, в тому числі і в лексикологічному плані:

"Хлопці, давайте і справді ніколи не будемо їм давати"?

В мене тепер кошмарний сон буде, що я схуднув, і моя українська мова набуває все більшої і більшої натуральності, і одного разу стане такою натуральною, що живий класик подумає, що я справжній стрункий уркаїномовний українець, і вирішить мені дати.

В мене є давній мем - націонал-бовдур - яким я називаю різних прихильників теорій 140-тисячолітньої історії українців, а також різних "героїв" з вилами. Мабуть, слід тепер додати ще один - націонал-потєрпєвший - для всіх ображених історичною долею взагалі та російськомовними дівчатами зокрема.

Я розумію, що після поразки дуже хочеться висловитися радикально, перемогти у маханні кулаками після бійки, переконати себе у тому, що противник нижчий аж до приналежності до іншого біологічного виду, але ж слід якось долати в собі ці інфантильні прояви. На жаль, ознаки подібної хвороби спостерігаю в декого з моєї френд-стрічки. Ви ж не хочете створювати образ українців як нації комплексантів, ні? Ну, тоді висморкайтеся вже в уявний чи реальний материнський поділ та йдіть займатися дорослими речами!

Цей опус націонал-потєрпєвшого тут:
http://tsn.ua/analitika/eliminaciya.html

PS: ще один приклад мізогінії, до речі, в колекцію феміністкам. Сподіваюсь, maryxmas побачить. 

Мальчик с девочкой дружил...

Вот тут
http://capricios.livejournal.com/1254210.html
изложена весьма литературно одна очень страшная история, про злых злодеев и невинных жертв, и, что совсем не удивительно, имеющая политическую окраску, взятую от балды.
.
Сделаю некоторое отступление. Достаточно хорошо помню свою дворовую детскую жизнь. И хотя она не была богата агрессией и какими то конфронтациями, я и по сей день знаю чувство недовольства, когда на нашу игровую площадку, в наш двор, на наш стадион, забредали дети из других дворов, с других улиц.
Благо, в начале 90-х люди детишек делали не шибко охотно, поэтому конкурентов на наши турники, горки, деревья было не много.
Но все равно - любой пришлый воспринимался с недоверием, и мог, теоретически, получить по шее.
.
История по ссылке на мой взгляд развивалась, если удалить лишнюю художественность, так: мальчик пришел на чужую площадку, скорее всего не впервые, досаждал возможно местным детям. Девочка взяла палку и ткнула ему в лицо, попала в глаз, может и не нарочно. А может и нет, дети они ведь не вполне адекватно оценивают свои поступки и тем более не особо заботятся о последствиях. Мальчик отнял палку и то ли отмахнулся, то ли пытался ударить или ударил девочку. Действия мальчика понятны: боль, обида, злость.
Все происходящее увидели родители девочки, решили накостылять пацану, защищали ребенка. Тут дело не в степени адекватности/симметричности ответа - дело в эмоциях.
В итоге досталось мальчику и его родителям, которые, так уж оказалось, инвалиды и т.д.
По моему, в сухом остатке имеется обычная бытовуха, которой журналисты придали неуместное забарвлення: дескать высокий чин угнетает инвалида.
Конечно тут есть оттенок классовой вражды. Но вовсе не такой, где власть имущие из прихоти или редкостного садизма убивают детишек простых работяг.

Троян нужен?